«Я написав на стіні в Газі про «російський військовий корабель» — тому що в нашій війні є путінський слід»

«Я написав на стіні в Газі про «російський військовий корабель» — тому що в нашій війні є путінський слід»

Алекс став відомим, коли написав на одному з будинків у Хан-Юнісі головний слоган російсько-української війни – про «російський військовий корабель». Відео розлетілося арабськими і російськими телеграм-каналами. А потім з’ясувалося, що він корінний москвич і навіть без родичів в Україні. «Деталі» розпитали репатріанта, який б’ється в Газі, чому він вирішив таким чином підтримати ЗСУ, і як це сприйняли ізраїльські товариші по службі і російські знайомі.

Алекс, якого до репатріації звали Олексієм, виріс Півдні Москви. В Ізраїль приїхав 1994 року, проходив строкову службу в елітній дивізії. А у цивільному житті працює інженером в одній із лікарень.

Він був звільнений від резервної служби після операції «Незламна скеля», але вирішив повернутися через рік. І тепер працює при штабі дивізії, яка зараз активно діє на півдні сектора Гази.

– Я служу заступником командира оперативного штабу та організовую його охорону та зв’язок, – пояснює боєць.

7 жовтня Алекс гуляв з собакою, коли посипалися страшні новини. Він тут же завантажив все своє екіпірування в машину і поїхав на базу. Офіційний виклик застав його вже в дорозі.

"Я написав на стіні в Газі про "російський військовий корабель" - тому що в нашій війні є путінський слід"

– Наш підрозділ не штурмовий. Ми постійно заходимо до сектора, але рідко залишаємося там на ніч, – розповідає боєць. — Мабуть, найсильніше враження війни — тунелі в Хан-Юнісі, якими мені довелося погуляти. Вони різні, в один чоловік насилу пролазить, іншим — може проїхати машина. Деякі короткі, метрів сто. Інші тягнуться на багато кілометрів. Я бачив під землею кухні, спальні, камери, де тримали заручників. Вражає, що вони збудували все це, скільки вони витратили грошей, які збирав увесь світ, щоб покращити життя палестинців.

Алекс – переконаний собачник і врятував у Газі кілька бродячих псів. Одного разу до військових прибилося лоша.

– Ми його теж переправили до Ізраїлю. Можливо, він із тих тварин, яких 7 жовтня викрали до Гази. А нещодавно до нас прийшов верблюд, але не залишився і втік, – каже Алекс. – Ви, мабуть, хочете якихось цікавих історій, але тут їх нема. Війна – це погано. Тут нема чому радіти.

Алекс має домовленість із сім’єю – щодня він робить один пост у «Фейсбуці», щоб рідні розуміли, що все гаразд. Друзі підбивають бійця вести Телеграм-канал. Але поки що не вдається зайнятися цим серйозно. Натомість один мем Алекс уже створив. Той самий напис про російський військовий корабель на одному з будинків терористів.

– Я це зробив для одного зі своїх друзів в Україні, – пояснює боєць.

Це був район Кфар Даром, одне з єврейських поселень у Газі, засноване перед війною за Незалежність, відновлене у 1970-х та ліквідоване 2005-го. Будинок із написом уже підірваний. Зате фото та відео з ним розлетілося у всіх пропалестинських каналах. І з багатьох російськомовних.

– Мої товариші, які не говорять російською, звісно, питали, що я там таке написав. Для деяких із них війна Росії з Україною – це десь дуже далеко. Але вони розуміють, що Путін – частина тієї ж осі зла, до якої входять Іран, Хізбалла і ХАМАС. І що Україна так само, як Ізраїль, бореться за своє виживання. Загалом, усі товариші по службі, з якими я говорив, за Україну, – резюмує Алекс.

“На польському кордоні я вирішив, що буду допомагати всім — євреям і неєвреям”

«Деталі» знайшли бійця у звільненні. На тиждень він повернувся додому і ненадовго вийшов на роботу.

– У мене в лікарні є напарник, який мене відпускає, коли треба служити. Так само було і на початку війни в Україні. Він одразу сказав: «Все, що я можу зробити для України, це відпустити тебе», – згадує Олексій.

Після початку повномасштабного вторгнення Алекс чотири місяці відпрацював посланцем «Сохнута» на українському кордоні неподалік Пшемишля. Допомагав евакуйованим, а тим, хто мав право на репатріацію до Ізраїлю, організовував від’їзд.

Ще 24 лютого 2022 року він зрозумів, що треба діяти. Його дружина працює в «Сохнуті», а сам він колись уже був посланцем агентства в Україні та чудово розумів, що зараз буде вал дзвінків від українських євреїв. Тож погодився безкоштовно допомогти.

– Першого дня я відпрацював у лікарні до 4 години дня, а потім сидів на телефоні Єврейського агентства до 10 вечора. Наступного дня – до 2 годин у лікарні та до 10 вечора на телефоні. Згодом перейшов на цілодобовий режим роботи з українцями. А в результаті взяв відпустку та полетів до Польщі волонтером, – згадує боєць.

Поки чекав на дипломатичний паспорт, допомагав розміщувати евакуйованих у Польщі. А за чотири дні опинився вже на кордоні.

— Йшов потік біженців з-під бомбардувань. І неможливо було сказати: ти, єврей, іди сюди в намет, а ти, не єврей, проходь далі. Приблизно через півдня я вирішив, що допомагатиму всім. Євреям – репатріюватися, решті – отримати притулок в інших країнах, – пояснює Алекс.

Через місяць йому запропонували укласти контракт і навіть несподівано оплатили перший місяць волонтерської, як він був упевнений, роботи.

ЦАХАЛ
Фото з особистого архіву Алекса

На своїй посаді він багато чого почув про страх російської окупації.

– Була жінка, яка евакуювалася із сестрою та паралізованим племінником. На одному із російських постів їм сказали: йдіть через поле, там за полями, вас зустрінуть українці. А потім виявилося, що їх послали на мінне поле, – розповідає Алекс.

Після закінчення контракту він продовжував допомагати українцям чим міг до самого 7 жовтня. Влітку 2023 року був одним із організаторів конференції у Львові з лікування посттравматичного синдрому. Допоміг привезти туди ізраїльських спеціалістів.

— Я, на жаль, не дуже багата людина і допомагати грошима не можу, зате я вмію зводити людей, перенаправляти потоки будь-якого обладнання. Загалом адмініструвати. Так я організовував відправлення в Україну касок, бронежилетів, медикаментів, іншої допомоги, – каже боєць.

“Мій батько помер, в тому числі, з вини гебешників”

Звичайно, Алексу доводилося порозумітися з українцями щодо свого російського громадянства, від якого він так досі не відмовився.

– Так, є росіяни, які поїхали або борються з режимом там. Але я чудово розумію українців, які ненавидять усіх росіян. Нині їм можна. Потім не можна буде, але зараз війна. Як у Другу Світову, всі ненавиділи німців. Розуміли, що там є й антифашисти, але однаково ненавиділи, – пояснює свою позицію Алекс. — Особисто у мене після 24 лютого 2022-го не залишилося друзів у Росії. Одні поїхали, інші перервали зв’язок зі мною.

Був чат випускників, де він досить щільно спілкувався із колишніми однокурсниками. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато учасників підтримали війну. А у відповідь на антивоєнні повідомлення Алекса писали про «ізраїльську окупацію Палестини». Деякі потім дуже здивувалися, що ізраїльтянин вийшов із чату.

— Зате інша людина, від якої я цього зовсім не очікував, проявила себе з гарного боку, — зізнається Алекс. — Ми з дитинства друзі, він працює в силових органах і при цьому допоміг мені вивозити людей з окупованих Росією територій. І після 7 жовтня він написав мені, цікавився, як я.

"Я написав на стіні в Газі про "російський військовий корабель" - тому що в нашій війні є путінський слід"

Взагалі людей з російських силових органів Алекс не любить з дитинства. Його батьки – відмовники. Вони так і не дочекалися репатріації, батько помер 1987 року від інфаркту.

– Мій тато помер, зокрема, з вини гебешників. І я їх ненавиджу. Ненавиджу гебешну державу, – каже Алекс. – І я вважаю, що тут, у нашій війні, є російський слід, слід Путіна. Ми бачили ролики, де бойовики 7 жовтня розмовляють російською. Чимало розмов про те, що Росія готувала палестинських терористів. Я сам бачив це на одному підмосковному полігоні.

Років двадцять тому Алекс намагався робити бізнес у Росії – організувати підготовку охоронців та фахівців із боротьби з тероризмом на базі ізраїльських навчальних програм. Поїхав до Москви, вів переговори, познайомився з одним офіцером.

— Зі мною поділилися відеозаписами, як російські інструктори готують «Підрозділ 17» — особисту охорону Арафата, спецназ ФАТХ, — згадує боєць. – Це була єдина користь від поїздки. За кілька тижнів я переконався, що в Росії нічого не змінилося, і робити бізнес там неможливо.

При цьому Алекс не рвав зв’язку із країною виходу. Періодично відвідував її. І якщо старша дочка російською мовою майже не говорить, то син – навпаки. У 10 років він підійшов до тата і поставив його перед фактом, що збирається вивчати російську мову і знайшов собі викладача. Займався рік і зрештою цілком стерпно розмовляє.

Нещодавно синові виповнилося 19 років. Щойно він пройшов відбір до одного з елітних підрозділів ЦАХАЛу.

Джерело: Микита Аронов, «Деталі» 

Фото з особистого архіву

Новости

В Израиле открывается купальный сезон: что важно знать
Из-за Китая продажи iPhone в мире резко снизились
Макрон и Камерон сделают все, чтобы уговорить Израиль не реагировать на иранскую атаку

Популярное

«Битуах леуми» досрочно выплатит пособия в апреле: подробности

Служба национального страхования в апреле  досрочно выплатит большинство социальных пособий. По случаю...

Раввин, призвавший уклоняться от армии и оскорблявший выходцев из экс-СССР, получит премию Израиля?

Поначалу это звучало как шутка: премию Израиля получит главный  сефардский раввин Израиля Ицхак Йосеф. Этот...

МНЕНИЯ